Вулицею неіснуючого села на острові Хортиця

Вулицею неіснуючого села на острові Хортиця

«5 лютого. Батьки відправились з Давідом Янценом в Кронсталь. Де побачилися з тіткою, дружиною Франца Янцена, а також з Якобом Классеном. Хайнріх Янцен зупинився у нас на пів години, коли забирав свого родича Хайнріха з Хортиці. Ввечері ми відвідали батьків».

Звучить наче сторінка із щоденника якогось фермера з охайного німецького обійстя. Лишень от «Хортиця» збиває з пантелику. Це й справді записи з особистого щоденника за 1891 рік, і справді фермера. А іще коваля. От тільки він не німець, а фламандець. І справді з Хортиці, це котрий острів на Дніпрі.

Абрагам Классен, котрий колись це записав, місцевий. Так, островитянин у четвертому поколінні. Він чесний працівник, його всі поважають й просять поради, служить в управлінні колонії та у суді, має 216 см зросту та 13 дітей. Кремезний чолов’яга, котрого місцеві так і прозвали «de Groota Kloesse» («Великий Классен»), так, вони розмовляли між собою мовою плат-дойч – діалектом, котрий поєднував голландські та німецькі слова, вів свій щоденник в період 1891-1927 рр.

Мені вкрай пощастило свого часу наштовхнутися на згадку у канадському журналі, що «коваль з острова Хортиця лишив по собі особисті щоденні записи», а згодом я дізнався, що їх 2003 року переклала його онука, і навіть – опублікувала. Накладом настільки мізерним, що знайти його не було майже аж ніякої можливості. Проте. Світ не без добрих людей. І от, після майже річних пошуків, мені «подарували» оцифровану версію щоденника. І це було прекрасно.

Уявіть, що на нашій з вами Хортиці, жила геть «не наша» людина, проте таки місцевий, який детально записував що бачив та відчував протягом 36 років свого 74-річного життя. Він був свідком і буревіїв революцій та громадянської війни. Жахливих буревіїв. 1919 року його сина застрелили бандити. До цього родина ще «трималася» на острові, попри щоденні грабунки та пожежі. Але це стало останньою краплиною. Спершу вони перебралися до родичів у колонію Хортиця (район Верхня Хортиця м. Запоріжжя), і після ще кількох років голоду і злиднів, у 1923-ому емігрували до Канади. І правильно зробили. Аби ви розуміли, його донька Елізабета померла у 2014 році, у віці 105 років, Маргарета у 2000-ому – 95 років.

Щоправда, Абрагам вже у Канаді отримав потужну травму спини, котра прикувала велетня до візка, але нещасним він себе не почував. Оточений дітьми й онуками він в останні роки проводив свій час здебільшого прикутий до ліжка. Але його кімната була центром вируючого життя громади, члени якої приходили порадитись та просто про щось потеревенити. Поховали Абрагама у кінці жовтня 1933 року у Вінніпезі. Його дружина дожила до 1969-ого і вмерла у віці 95 років. Байдужі до алкоголю та неробства меноніти живуть насправді доволі довго. І якби не випробування в тяжкі часи та травма, то хтозна скільки б ще жив та працював Абрагам Классен, коваль з острова Хортиця.

Щодо прізвища, то воно перекладається з голандської як «син Клааса». Родина ця відома у Фламандії ще з XVI сторіччя.

Батько Абрагама – Йоганн Абрамович Классен (1829-1904), мати – Гелена Петерс (1831-1918). Мали 9 дітей. Абрагам – найстарший. Та лишень п’ятеро дожили до повноліття. Молодша сестра Марія померла у 1967 році в Канаді у віці 91 року.

Дід – Абрагам Ердманович Классен (1802-1868), бабця – Юстина Гільдебрандт (1808-1885), донька Гелени Геппнер та Петера Гільдебрандта. Гелена була донькою Якоба Геппнера – першого менонітського поселенця Хортицьких колоній. Саме він та його помічник Йоганн Барщ були запрошені урядом Катерини ІІ на оглядини нових земель «Новоросії» аби поселитися там згодом. Сама Гелена загинула 1833 року, втопилась. Ходили чутки про самогубство. А у переказах колоністів з острова Хортиця й навіть селян довколишніх українських сіл побутувала легенда про «білу даму», привид, котрий ходив островом і належав Гелені Классен (Геппнер).

Загалом родина Классенів з’явилась на острові з найпершою хвилею переселенців.

В щоденнику Классен перш за все писав про погоду. Щодня. Адже він фермер. Так, найхолодніше йому було у кінці січня 1909 року (-24 градуси), а найспекотніше – в кінці червня 1891 року (+32 градуси). Ось такий температурний режим у Запоріжжі більше сотні років тому. Багато пишеться про сільгосп цикли. Звісно, вам то не дуже цікаво. Якщо раптом – пишіть, просвіщатиму.

Проте панове островитяни 20 березня саджали картоплю, а 26-ого – кавуни, до речі найкрутіші в усій губернії. Далі там про врожаї. Коротше, по імперії показних на Хортиці середній, а от у порівнянні з сучасністю – рази у 4 менший. А що робить. Давно ж було. Цікаво і за ціною. Як на жителя села з 20 хат Классен заробляв доволі пристойно. Іще в щоденнику про флору й фауну Хортиці й, доволі круто, про здоровенних сомів, по 12 копійок за фунт живої ваги. Аби трохи простіше було, уявіть, що царський рубль приблизно рівний сучасним 700 гривням. Виглядає аж надто вже, але просто трохи повірте.

Так от, сам коваль їх не ловив, а здебільшого купляв у місцевих рибалок з села Вознесенівка. Аби ви розуміли, сомів Абрагам купляв по 115-145 кілограмів.

А як хто раптом запитає «Що, і взагалі не пили?», то відповім – пили, проте зовсім небагато. Алкоголізм табуювався. В щоденнику лишень п’ять згадок про міцні напої. 1908-го придбав ящик пива від Янцена (завод котрого прекрасно функціонував у колонії Шенвізе, нині територія АвтоЗАЗу), 1913 року житель Вознесенки провалився в холодний Дніпро, Классен його витяг, посадив на піч та дав склянку бренді, надалі – згадки про кілька пляшок вина та пива.

Абрагам описує події, свідками яких був сам. Особливим різноманіттям життя тихої колонії на острові не відрізнялося, тому є згадки про кілька спроб його пограбувати, пожежі в сусідніх селах та на Хортиці, приїзди Яворницького та різних чиновників, відвідини острова пацієнтами лікарні «Бетанія», згадки про святкування різних подій (Великдень, Різдво, дні народження). На початку квітня 1914 року Классен звернув увагу чим відрізняється святкування Великодні в колонії та в українському селі навпроти. Так, пиятикою та бійками. З ким не буває?

Усе довкола нам колись було геть іншим. Й не завжди це можна уявити. Але на цей раз вийшло. Ми влізли в шкіру звичайної людини, котра ходила ось тут де нині ми, проте по інших справах, в іншому вбранні й питання ставила іншою мовою. Але ж це також те Запоріжжя, де ми всі живемо.

Дякую за увагу.

Сподіваюсь не поснули.

*Думки видання «Факти Запоріжжя» не завжди збігаються з думками експертів. Редакція залишає за собою право відхилити публікацію у разі порушення зазначених нижче правил: заборонено розміщення недостовірної інформації; пропаганда і розпалювання расової, релігійної, міжнаціональної ненависті, ворожнечі, дискримінації за расовою, етнічною, статевою, релігійною, соціальною ознаками, заборонено розміщення інформації, яка дискредитує і порочить честь і гідність громадян або організацій; нецензурні висловлювання; заклики екстремістського характеру; пропаганда сепаратизму; заклики до дій, що підпадають під дію КК України.

Якщо ви хочете публікуватися на нашому сайті, напишіть нашому редактору у Фейсбуці (у листі зазначте, будь ласка, теми, в яких ви компетентні та інформацію про себе). 

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі