Йоганн Епп – жива машина часу: голова запорізької Хортиці бачив її до революції та під час війни

Йоганн Епп – жива машина часу: голова запорізької Хортиці бачив її до революції та під час війни

Колись Розенберг посперечався з Гіммлером чи варто вважати радянських жителів німецького походження «повноцінними» німцями. Тобто, чи за два десятки років радянської влади зберегли вони свою культуру, мову, релігію та ідентичність взагалі. І тоді Розенберг, котрий завідував питанням окупованих територій, та й сам був «фольксдойче», бо народився в Естонії, відправляє на Південь України, де на той час було безліч німецьких колоній зондеркоманду… вчених. Так, бувало і так. Очолив її Карл Стумпп (1896-1982), котрий був родом з колонії Гоффнунгсталь (нині село Цебрикове, Одеська область).

Міністр Розенберг у Хортиці

Закінчивши місцеву школу та чоловічу гімназію в Тарту (Естонія), він, підхоплений буремним 1918 роком, разом з товаришами переїздить до Вюртенбергу (Німеччина), де вивчає географію та історію. Там він зацікавлюється німецьким колоніями вже неіснуючої Російської імперії.

Оскільки рідне село опинилось в радянській Україні, то він оселився неподалік, у румунській Бессарабії. У 1922-33рр. він викладає в дівочій школі в Тарутіно. З 1922 року ж має ступінь Ph.D. (кандидата наук). Проте 1933ого він вступає у НСДАП (нацистську партію). До 1938 року працює в Інституті німців закордоння (Штутгарт). А влітку 1941 року в якості голови зондеркоманди прибуває в Хортицю для збору та аналізу інформації про менонітські колонії.

Загалом ним було підготовлено звіт по 300 селах (демографія, культура, інфраструктура, історії, поіменні списки колоністів). Частиною цих звітів були дані про наявність та кількість євреїв. І вже після війни йому кілька разів це пригадували. Адже, за такими списками й відбувалися расові чистки… Штумпп пробув у Хортиці до літа 1943 року. А потім до 1957 року викладав у школі в Тюбінгені (Німеччина). Найпродуктивніший час доктора Штумппа припав на період з 1950 по 1981 рр. У ці роки він був не лише головним редактором Volk auf dem Weg (1951 - 1963), але і редактором Heimatbücher між 1954 і 1966, потім виступав культурним консультантом з 1957 по 1968 рік, заступником віце-голови з 1957 по 1963 рік, а з 1963 по 1975 рік - національним президентом та спікером організації Landsmannschaft. В подальшому шанувався як видатний історик та генеолог і навіть отримав Хрест за Заслуги І ступеня (ФРН). Автор багатьох праць та публікацій.

Доктор Карл Штумпп роздивляється піднятий цоколь від Пам'ятника століття колонії, 1942 рік

Але повернемося в Хортицю. У березні 1942 року в зондеркоманду Штумппа приписують Герхарда Фаста (1894-1974), котрий був менонітом з колоній Оренбурзької губернії, працював протягом 15 років учителем та проповідником. Проте 1930 року його було арештовано. По дорозі до табору біля Білого моря він втік та добрався до Німеччини. Він прослужив у Хортиці до 14 жовтня 1943 року. Після війни він емігрував із дружною до Канади і вже там у 1972 році опублікував книгу «Кінець Хортиці», нині доволі рідкісне видання. Проте автору цієї статті пощастило дещо у неї «підгледіти». Зокрема, там є такий запис: «Хортиця. Понеділок. 11 жовтня 1943 року. У минулі дні, з 3 жовтня, я працюю над перепустками, зранку до ночі. В суботу, 9 жовтня, Ганс Епп та його дружина вже від’їхали. Я був на станції Канцерівка, звідки ввечері відправляються транспорти, аби попрощатись із цією родиною». І ось тепер мова піде про пана Еппа. Повірте, має бути цікаво.

Герхард Фаст

Йоганн Генріхович Епп народився 1898 року в колонії Хортиця. Його дід був Секретарем Хортицької округи. Сам Йоганн працював бухгалтером на Дніпробуді, де і був заарештований 3 червня 1935 року разом ще з 10 чоловіками. Отримав 4 роки таборів під Вязьмою, де він будував сам табір та асфальтову дорогу. Проте йому пощастило, і його перевели на посаду бухгалтера.

Голова Хортиці при окупації з першою дружиною (фото надане племінницею)

В лютому 1938 року був знову засуджений, вже на 10 років. Покарання відбував у Пермському краї, де температура сягала -40 градусів. За його власними спогадами: «до травня половина табору не доживала через недоїдання». Там він валив ліс. Але знову ж таки згодився професіоналізм і він так само був переведений на бухгалтера. А в цей час його дружина Катаріна (з роду Гільдебрантів, котрі жили на острові Хортиця й заснували велику фабрику сільгосптехніки) в їхньому домі по нинішній вулиці Зачняєва. До речі, до 1931 року Еппи жили на Вітряній. 1938 року його майно, а також деякі речі дружини й частину меблів було конфісковано.

В серпні 1939 року, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, коли дружити з Німеччиною вже було можна, Епп подав апеляцію у Верховний суд СРСР щодо перегляду його справи. У грудні 1940 року Еппа виправдали. Проте додому його одразу не відпустили. Лишень у травні 1940 року його відправили до Смоленську, де відбувся суд для перегляду. Але він ще посидів 4 місяці в одиночній камері. В листопаді Еппа перевезли у Вязьму і вже там остаточно виправдали.

І все одно йому не дозволили повернутись у Хортицю. Як неблагонадійному. Тому оселився Епп у Шенгорсті, за 10 км від дому, де і працював бухгалтером на цегельному заводі до 18 серпня 1941 року, коли німецькі війська дійшли до Запоріжжя. В цей день його викликали до НКВС, схоже, аби знову запроторити за грати. Але втрутилась сирена авіабезпеки. І він повернувся нарешті додому. Епп допомагав наводити порядок: розчистка вулиць, нагляд за худобою та ліквідація решток безсистемної евакуації. А за кілька днів командування вермахту призначило його головою Хортиці, а згодом – і району з 20 німецьких сіл та 7 українських.

Вже 6 жовтня для огляду ДніпроГЕСу приїхали німецькі високопосадовці, міністр укріплень доктор Тодт і повноважний представник Гітлера Заукель. Тодта було наказано розмістити у домі самого Еппа, попередньо звільнивши його від родини. Проте Йоганн відповів, що міністру можна було б підшукати місця деінде. І всі лишились вдома. А ввечері приїхав Тодт. Його почастували житньою кавою та здивували чистою німецькою мовою. Згодом приїхало авто ще з шістьма чиновниками. Заукель був серед них. Він почав розпитувати Еппа про стан речей, які йому відомі. Потім гості витягли пляшку коньяку та власні великі склянки, що здивувало вже самого Еппа.

В грудні прибула цивільна адміністрація під головою Германа Рема. І Йоганна було прикріплено до неї. Адміністрація відновила богослужіння в менонітському молитовному домі (з 1935 року він використовувався як кінотеатр), було відремонтовано та відкрито православну церкву (з 1935 року – бондарня. Зведена 1893 року на кошти менонітських промисловців. Нині за адресою вулиця Піщана, 2), відкрито всі школи та фабрики, частково відновлено бізнес,

В лютому 1942 року Еппа було запрошено до Берліну. Там він одразу почав розшукувати свого товариша Франца Аппенродта, також доволі непересічну особистість. Зокрема, в травні 1960 року військовий прокурор Одеського військового округу отримав відповідь на запит до Головного Архівного управління Центрального державного Особливого Архіву: «…в фонді Міністерства іноземних справ Німеччини є матеріали, які стверджують, що в Україні 22 липня 1936 року було заарештовано Франца Аппенродта 1883 року народження, механіка за професією, німецького громадянина (Аппенродт був місцевий меноніт, проте виїхав до революції в Німеччину й повернувся вже громадянином. Тримав магазин на розі вулиць Істоміна, Героїв 37ого батальйону та Зачиняєва.

Був знайомий з багатьма жителями колонії. Зокрема продавав вакцину від малярії в своєму магазині). Як зазначено у списках гестапо Аппенродт у 1939 році був висланий з СРСР. В фонді Міністерства по справах окупованих територій наявна анкета, заповнена13 липня 1941 під час прийому на роботу. Адреса – Берлін Н055, Цубрюггештрассе 18, Рік та місце народження – 13 листопада 1883 року, Хортиця. Віросповідання: меноніт. В Німеччині проживає з 20 грудня 1939 року. Професія в СРСР – комерсант. Місце роботи й посада в Німеччині – фірма «Пленцер та Ко, слюсар. Мови: німецька, російська». В одній з карних справ Запорізького обласного архіву є оглядова довідка на цю людину, де значиться, що він був арештований 22 липня 1936 року, 24 вересня 1937ого засуджений до розстрілу, 11 листопада – замінено на 10 років таборів, 13 грудня 1939 року – замінено на вислання. На жодному допиті провини не визнав.

Епп таки відшукав Аппенродта та його дружину. Франц розповів про своє життя й зазначив, що насправді він був висланий за кордони СРСР в обмін на іншого в’язня.

Далі Еппа повели на зустріч з «високим начальством», попередньо давши талони на одяг та їжу. Там він розповів про своє життя й пригоди, а також про історію СРСР та роль в ній німців Хортиці. А також про масові репресії. Потім Йоганна кілька тижнів возили заводами, шахтами, таборами для військовополонених, в одному з котрих він зустрів знайомого українця з сусіднього села (ім’я не зазначено, нажаль), котрий передав листа своїм батькам.

Епп повернувся до Хортиці на початку травня 1942 року. Роботи було ще багато. Адміністрація пропонувала Еппу місце в Києві, та він відмовився. Надто скучив за домом.

А у жовтні 1943 року Йоганн (Ганс) Епп покинув Хортицю та поїхав до Верхньої Сілезії, де так само працював бухгалтером, у міського голови міста Гінденбург. Проте за місяць його було перевезено в Катовіце, з питання натуралізації. Там він прожив до листопада 1944 року.

В січні 1945 року, кінним возом, Епп з дружиною поїхали на Захід, до Ляйпцигу. В березні його призвали до вермахту. Проте вже за шість тижнів він повернувся до родини. В липні їх було насильно повернуто до СРСР та всаджено в районі міста Пермь. Там родина голодувала, допоки їх не відправили на роботи з будівництва бараків та на фабрику. В лютому 1946 року Епп влаштувався бухгалтером в міську адміністрацію, де і працював до серпня 1947 року. У вересні – перевезли до села Мутіча, на лісозаготівлю.

29 вересня 1947 року Йоганна Еппа було арештовано й засуджено на 10 таборів як політично неблагонадійний.

Далі – Казахстан. 1976 року він переїхав до Німеччини.

Помер 14 вересня 1998 року в місті Еспелькамп у віці 99 років.

Дружина Катрина жила разом з ним до своєї смерті в липні 1977 року. Дітей вони не мали. Проте у лютому 1979 року, у віці 81 року, Епп одружився на Ользі Унгер (1900-1988). В цьому шлюбі дітей також не було.

Так ось дивно та яскраво переплітались долі. І так одна людина несла на собі відбиток свого часу. І чим довше жила, тим більше цих відбитків. Йоганн Епп був живою машиною часу. І вижив попри все. Він бачив Хортицю до революцій, бачив під час війни. Та повернутись вже не зміг. А ми про нього маємо хоча б згадати.

Вид зі станції Хортиця на колонію.

Аерознімок колонії часів окупації (фото: history.zp.ua)

*Думки видання «Факти Запоріжжя» не завжди збігаються з думками експертів. Редакція залишає за собою право відхилити публікацію у разі порушення зазначених нижче правил: заборонено розміщення недостовірної інформації; пропаганда і розпалювання расової, релігійної, міжнаціональної ненависті, ворожнечі, дискримінації за расовою, етнічною, статевою, релігійною, соціальною ознаками, заборонено розміщення інформації, яка дискредитує і порочить честь і гідність громадян або організацій; нецензурні висловлювання; заклики екстремістського характеру; пропаганда сепаратизму; заклики до дій, що підпадають під дію КК України.

Якщо ви хочете публікуватися на нашому сайті, напишіть нашому редактору у Фейсбуці (у листі зазначте, будь ласка, теми, в яких ви компетентні та інформацію про себе). 

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі