Не люблю боязливих і слабкодухих, такі рано чи пізно стають зрадниками,- інтерв‘ю з депутатом Зайцевим

Не люблю боязливих і слабкодухих, такі рано чи пізно стають зрадниками,- інтерв‘ю з депутатом Зайцевим

Вони вольові й наполегливі, сповнені ентузіазму та амбіцій. Вони виходять за рамки й впевнено йдуть до своєї мети. Це спецпроект #SVOBODNYE і ми як завжди вишукуємо і проводимо інтерв'ю з людьми, на чий інтелектуальний і соціальний бекграунд хочеться рівнятися. 

Вперше в рамках даного проекту ми поспілкувалися з політиком. Ми вирішили записати серію інтерв'ю з нетиповими депутатами і чиновниками Запоріжжя. Нам цікаво, які вони люди, що веде їх по життю, які в них цінності, та чи справді люди йдуть у політику заради наживи.

В центрі даного епізоду - В'ячеслав Зайцев депутат Запорізької міськради, завідувач наукової бібліотеки національного заповідника "Хортиця", археолог, військовий (гранатометник, у Донецькому аеропорті був поранений уламком танкового снаряда). До слова, згідно е-декларації має скромні статки, за всю свою каденцію жодного разу не був помічений у  корупції. 

Про сім'ю, любов до року та шалений стрибок з парашутом

Нещодавно ви запостили у Фейсбуці трек Led Zeppelin, любите рок?

- З дитинства, особливо Led Zeppelin і Pink Floyd. Я ці треки слухав ще на вінілових платівках. Вагомий вплив на мене мав і російський рок - ДДТ, Гребенщиков та інші. Крім цього полюбляю класичну оперну музику. Дуже поважаю музику і почав купувати пісні в Інтернеті. Якщо ти поважаєш співака і його роботу, ти повинен заплатити за прослуховування його творчості.

Як вважаєте, щоб бути щасливим, треба бути заможним?

- Ні. Колись у мене була прибуткова робота, я був територіальним представником дуже великої компанії з виробництва побутової техніки. Коли я пішов працювати в заповідник Хортиця, в мене стала значно менша зарплатня. Але я щасливий, що займаюся улюбленою справою. Тим паче, в мене є кохана дружина і донька. Що мені було від тих грошей, коли я був холостяком?

Чи робили ви у своєму житті якісь шалені речі? 

- Таак. Це стрибок з парашутом.

Я служив в десантурі. Нас готували, я все знав, але ми не стрибали. Та от у 2016 році я все ж таки це зробив. Стрибав я у шоломі, так сказав старшина, мовляв, це по-бойовому. На голову вдягається кепка, потім каска. Як тільки я стрибнув, ця каска відірвалась. А мені ж потрібно прораховувати послідовність дій, аби в конкретний момент смикнути за кільце і розкрити парашут, а я натомість за каску переживаю. Я, звісно, зібрався, відкрив купол. Але тут раптом злітає і кепка. Лечу я і поряд зі мною летить моя кепка (сміється –ред.). Коли я приземлився, я її знайшов, а от каску так і не зміг. Сенс в тому, що я не відчув стрибка. Замість того, щоб насолоджуватись польотом, я все думав, де ж моя каска.

Ваша сім'я - яка вона?

- Дружина Оксана, 7-річна донька Поліна. Доця закінчує перший клас, любить малювати, здібна до точних наук. Сподіваюсь на її допомогу в розкопках у майбутньому.

Найзахопливіший спогад з дитинства?

- Це село, в якому я народився - Іванівка Кам’янсько-Дніпровського району на березі Каховського водосховища. Мій дід був теслею в рибколгоспі, тому ми постійно ловили рибу та раків. Це те, що запам’яталося: риба, раки, сади і виноградники. Які страви вмієте готувати? - Як людина, яка студентом жила в гуртожитку, звичайно ж - смажену картоплю. В експедиціях мені нерідко доводиться працювати на кухні. Можу приготувати і борщ, і суп, і різні каші. Але без особливих кулінарних подвигів.

Які людські якості вас дратують?

- Я дуже не люблю боязливих і слабкодухих. Вони рано чи пізно стають зрадниками. Які книги і фільми вплинули на вашу особистість? - Це фільми з характером. Люблю роботи американо-італійського режисера Серджо Леоне, наприклад, "Одного разу в Америці" з Робертом де Ніро. Серед книг - Гроздья гнева" Джона Стейбека, серед російських письменників читаю Довлатова і Толстого.

Про вибір, війну та колізії в мерії

Чи залишили військові події відбиток на вашій особистості?

- Складно сказати. Мабуть, краще про це попитати людей, які мене знали до війни. Особисто мені здається, що мало вплинула. Хіба що я отримав досвід.

Розкажіть про Донбас. Ви пройшли повз пекло війни, не шкодуєте?

Коли в нашій країні відбулася революція, я знав, що це просто не закінчиться. Так і вийшло, Росія скористалася нашою слабкістю і відкусила у нас Крим. Далі був Донбас, Луганськ. Тоді я вирішив піти добровольцем до 79-ї десантної бригади, де був помічником гранатометника. Ми звільняли українські села, міста, були на прикордонні з РФ. По нас активно сипали з Градів та артилерією, тому жарти політиків про те, що Путін просто "відсуває кордони", я не сприймаю. Не шкодую про це в жодному разі.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що депутатство - це бруд і вам періодично хочеться повернутися до АТО, щоб відпочити від політичних перепитій. Чи докучала політика настільки, що хотілося скласти мандат?

- Це складно, адже, не все так однозначно. Політика як айсберг, котрий видно з води лише на третину. Я людина, яка знає ситуацію зсередини - бачу інші дві третини. Тобто, коли я виступаю проти якихось зовні "хороших" справ, я просто бачу їх "підводну частину", той бекграунд, що за ними стоїть. Я можу не погоджуватись з певним рішенням, але особливо виступати з цього приводу не стану. Врешті-решт всі рішення приймаються шляхом голосування.

Як до вашої діяльності ставиться сім'я? 

- Звичайно, вони ревнують. Ревнують до часу. Адже їм хочеться бачити батька і чоловіка поруч, а мені нерідко навіть вдома доводиться розбирати численні документи, відповідати на дзвінки й меседжі. Мене постійно відривають на вихідних. Та мої рідні до цього звикли.

В’ячеслав у дитинстві (справа) 

Про політичну еліту, майбутнє України та особисті амбіції

Плануєте балотуватися знову, можливо тепер у парламент? 

- Відомий політик Олександр Солонтай називав нас, депутатів, "хворими людьми". Він запевняв, що ми, коли кажемо, що не підемо на другий термін, брешемо. Можливо, я буду одним із тих, котрі "ніколи й нізащо", але Солонтай каже, що все одно всі йдуть на другий термін. 

Так підете, чи ні? 

Час покаже (посміхається –ред.).

Чи є в нашому місті сформована політична еліта як, наприклад, це було у Донецьку чи є Дніпрі?

- Ні, я не бачу політичної еліти. Були потуги зробити щось подібне у 2000-х роках, але це ні до чого не призвело. Отож, маємо що маємо.

Якою бачите Україну через 5-10 років?

- Україну я бачу єдиною. Не маю сумніву, що відібрані у нас землі повернуться. Це станеться, як тільки в Росії почнуться центробіжні політичні процеси. Гадаю й що наша економіка зросте. Вона вже росте, а надалі ситуація буде тільки покращуватися.

Ваше найулюбленіше місце в Запоріжжі? 

- Окрім Хортиці, дуже люблю Дубовий гай. Я народився не в Запоріжжі, але моя мати, дід, брати були народжені тут. У Дубовці в них була хата, там вони провели своє дитинство. Люблю гуляти тими місцями

Про підводні розкопки та шампанське з французьким князем у Ніцці

Паралельно з депутатською діяльністю ви займаєтеся археологією і підводними розкопками. Як сприяє вашому хобі депутатський мандат? 

- Інколи неабияк. Переважно, це допомагає знаходити фінансування для експедицій. Наприклад, торішню експедицію майже 100% профінансував ваш колега, журналіст, Юрій Бутусов. Тоді ми займалися пошуком турецьких флотилій. Ми дізналися про один корабель, йому десь 80 років. Так от в минулому році нам вдалося його побачити. А коли ми його обходили, знайшли ще один. А зараз ми поїдемо зі студентами вивчати ці два кораблі. Хочемо зробити літню школу для археологів. 

Найцікавіше місце, де ви бували, як археолог? 

- Ооооо, студентом я їздив у Францію, вивчав там археологію. Я два місяці прожив у Ніцці. Сумую за тими часами. Мені тоді вдалось поспілкуватися  з князем Альбером. Звісно, йому не можна було потиснути руку чи обійняти - монарша особа. Але спільна фотографія є і навіть шампанське разом пили.

Якби у вас був шанс щось змінити в житті, що б ви обрали?

- Я б не зв’язувався з деякими людьми. Через це проходить кожна людина. Є особи, на яких витрачаєш час і сили, а вони повертаються до тебе спиною. Але все ці люди дали мені урок. Я став сильнішим.

Яка ваша найбільша амбіція? Чи вона вже досягнута?

- Це тільки початок.

Спілкувалася Вікторія Кушнір

 

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі