Від запорізької мерії до Парламенту: інтерв'ю з Саодат Усмоновою про особисте (відео)

Вони вольові і наполегливі, сповнені ентузіазму та амбіцій. Вони виходять за рамки й впевнено йдуть до своєї мети. Спецпроект #SVOBODNYE - це серія інтерв'ю з людьми, на чий інтелектуальний та соціальний бекграунд хочеться рівнятися. В центрі даного епізоду - Саодат Усмонова. 

Сьогодні ми дізнаємося Саодат не як заступника керівника Інституту розвитку Запоріжжя, чи як прес-секретаря колишнього мера міста, а як особистість.

- Скажи, який твій душевний стан на даний момент? 

- Це емоційний підйом та енергійність.

Як часто змінюються вектори твого руху?

- Змінюється лише методи досягнення поставленої мети.

Перша робота?

- Це була газета. Я працювала там позаштатним кореспондентом. Вже тоді я стала цікавитися й писати новини про міську владу.

Ти обрала політику, чому? 

- Це складне питання для мене.

Насправді, так вийшло, що я була не байдужа до політики з дитинства. Я вважаю, що треба зробити свій вибір і бути вірним йому до кінця. Якщо людина хоче бути справжнім професіоналом – вона має розвиватися в заданому напрямку.  На моє переконання, кожна розумна людина повинна цікавитися політикою країни та міста, в якому вона живе.

Чи доводилося у професійній діяльності переступати через свої принципи?

- Ні. Намагаюся цього не робити. Авжеж, я людина і я помилялася, та це ніколи не стосувалося моїх принципів. 

Найкурйозніший випадок на посаді прес-секретаря мера?

- Коли ти працюєш у такій структурі, тобі не до веселощів. Ти все сприймаєш дуже серйозно, особливо у такому віці, у якому працювала я. Було багато складнощів. А от веселий випадок я і не згадаю. 

Чи бачиш себе в депутатському кріслі?

- Я про це думала. Та, відповідь - ні, не бачу. Не маю таких амбіцій.

Нещодавно ти приєдналася до команди Інституту розвитку Запоріжжя, розкажи про це.

- Це щось абсолютно нове.  

Це міське комунальне підприємство, яке буде займається реалізацією проектів розвитку. Я вважаю, це буде дуже корисно для нашого міста. Ми маємо гарні приклади Інститутів розвитку в інших містах України. Наразі у нас стоїть задача створити гарні проекти, знайти кошти і налагодити співпрацю з громадськістю.  

- Чому для тебе це важливо?

- Я працювала в мерії і була зв’язана з роботою, як комунальних, так і міських служб. Я маю досвід і хочу бути корисною для міста, в якому живу. 

Чи є в нашому місті провідна “політична еліта”, як наприклад, у Дніпрі, Києві, Вінниці, як це раніше було на Донбасі? 

- Я не політолог, щоб казати про політичні еліти, тому судити не буду. Єдине, що я знаю, в Запоріжжі дуже гарні люди. Вони натхнені, небайдужі, розумні – це наш скарб.

Чи виникали думки кинути все і почати займатися чимось кардинально іншим?

- Звичайно. Я не просто думала, я змінювала свій напрям на 180°. Це сталося тоді, коли я вирішила працювати у Києві помічником народного депутата. Ти знаєш, я про це не жалкую. Змін боятися ні в якому разі не можна!  

Щастя – на твою думку, що це?

- Це життя. Це можливість кожного дня прокидатися і реалізовувати себе і досягати своєї мети. Взагалі, я вважаю, що зневіра – це гріх!

Твоя найбільша слабкість?

- Я дуже вагаюсь, коли роблю вибір.

Чи думала ти про те, щоб поїхати з міста остаточно?

- Ні, не хочу! Мені комфортно у Запоріжжі. Воно мені рідне. Мене забагато з ним пов’язує.

Про що найбільше шкодуєш?

- У деяких складних ситуаціях, які зі мною траплялися, бувало, мені не вистачало аргументів, щоб довести свою точку зору. Це для мене важливо. 

Твій найбільший страх?

- Не досягти своєї мети і підвести людей, які в мене повірили.

Найяскравіший спогад з дитинства?

- Мабуть, коли я вперше взяла в руки музичний інструмент – скрипку. Це було дуже емоційно. 

Я не знала, що ти граєш. Ти займалася музикою професійно?

- Так, я закінчила музичну школу. Тож ці спогади з дитинства є особливими і теплими. Та через проблеми з рукою я не змогла вийти на професійний рівень. Не можу грати довго.

Твоя сім'я – яка вона? 

Я дуже люблю свою сім'ю. Та, вважаю, що родина – це не тільки кров, а й люди, які йдуть поруч з тобою, які розділяють складнощі. Я дуже вдячна, що по життю мене оточують люди, які не є ріднею, та я можу назвати їх своєю сім'єю. Це мої друзі і близькі, які з самого дитинства поруч зі мною. 

Часто бачишся з рідними?

- З батьками я бачуся кожної неділі після служби.

Якби ти зараз могла поїхати куди завгодно, яке місце ти б обрала і чому?

Це було б Запоріжжя. Мені подобається місто, в якому я є. Це мій вибір.

Що тебе мотивує?

- Жага зробити щось краще. 

Часто потрапляєш в незручні ситуації? 

- Все моє життя – це суцільний незручний випадок (посміхається –ред.).  

Я така людина, яка вміє знайти чи створити складнощі і курйози. Починаючи з того, що я можу розбити чи поламати щось, що тільки потрапило до моїх рук, закінчуючи невлучними жартами чи фразами. 

Що дратує в людях?

- Дурість і злість.

А що надихає?

Люди і їхні проекти. Люблю творчих та креативних особистостей.

Чи є щось таке, щоб ти хотіла спробувати у житті?

- Коли я задаюся метою, то намагаюся невідкладно її досягати. Наразі, якщо говорити про якісь дівчачі речі – хочу зробити собі каре. 

Улюблений письменник?

- Це Володимир Набоков. Поважаю літературу за те, що вона відбиває суспільні тенденції та проблематику. 

Музика?

- Лаунж і джаз. Під настрій.

Які якості найбільше цінуєш у людях?

- Розум і доброзичливість.

За що можна любити Запоріжжя?

За людей, які тут живуть. Це енергія, котра надихає.

Найулюбленіше місце в Запоріжжі?

- Дуже люблю старий Олександрівськ, я тут живу. У вихідні люблю взяти кави і гуляти повз тих вулиць, розмірковуючи про роботу і життя.

Твої пріоритети на найближчий час?

- Я прагну підсилити команду, до якої я потрапила (мова йде про Інститут розвитку –ред.). Хочу спрямувати всю свою енергію на реалізацію поставлених завдань.

Ти щаслива людина?

- Безмежно.

Спілкувалася Вікторія Кушнір

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у Телеграмі, Фейсбуці та на Ютуб-каналі.