Від запорізької мерії до Парламенту: інтерв'ю з Саодат Усмоновою про особисте (відео)

Вони вольові і наполегливі, сповнені ентузіазму та амбіцій. Вони виходять за рамки й впевнено йдуть до своєї мети. Спецпроект #SVOBODNYE - це серія інтерв'ю з людьми, на чий інтелектуальний та соціальний бекграунд хочеться рівнятися. В центрі даного епізоду - Саодат Усмонова.
Сьогодні ми дізнаємося Саодат не як заступника керівника Інституту розвитку Запоріжжя, чи як прес-секретаря колишнього мера міста, а як особистість.
- Скажи, який твій душевний стан на даний момент?
- Це емоційний підйом та енергійність.
Як часто змінюються вектори твого руху?
- Змінюється лише методи досягнення поставленої мети.
Перша робота?
- Це була газета. Я працювала там позаштатним кореспондентом. Вже тоді я стала цікавитися й писати новини про міську владу.
Ти обрала політику, чому?
- Це складне питання для мене.
Насправді, так вийшло, що я була не байдужа до політики з дитинства. Я вважаю, що треба зробити свій вибір і бути вірним йому до кінця. Якщо людина хоче бути справжнім професіоналом – вона має розвиватися в заданому напрямку. На моє переконання, кожна розумна людина повинна цікавитися політикою країни та міста, в якому вона живе.
Чи доводилося у професійній діяльності переступати через свої принципи?
- Ні. Намагаюся цього не робити. Авжеж, я людина і я помилялася, та це ніколи не стосувалося моїх принципів.
Найкурйозніший випадок на посаді прес-секретаря мера?
- Коли ти працюєш у такій структурі, тобі не до веселощів. Ти все сприймаєш дуже серйозно, особливо у такому віці, у якому працювала я. Було багато складнощів. А от веселий випадок я і не згадаю.
Чи бачиш себе в депутатському кріслі?
- Я про це думала. Та, відповідь - ні, не бачу. Не маю таких амбіцій.
Нещодавно ти приєдналася до команди Інституту розвитку Запоріжжя, розкажи про це.
- Це щось абсолютно нове.
Це міське комунальне підприємство, яке буде займається реалізацією проектів розвитку. Я вважаю, це буде дуже корисно для нашого міста. Ми маємо гарні приклади Інститутів розвитку в інших містах України. Наразі у нас стоїть задача створити гарні проекти, знайти кошти і налагодити співпрацю з громадськістю.
- Чому для тебе це важливо?
- Я працювала в мерії і була зв’язана з роботою, як комунальних, так і міських служб. Я маю досвід і хочу бути корисною для міста, в якому живу.
Чи є в нашому місті провідна “політична еліта”, як наприклад, у Дніпрі, Києві, Вінниці, як це раніше було на Донбасі?
- Я не політолог, щоб казати про політичні еліти, тому судити не буду. Єдине, що я знаю, в Запоріжжі дуже гарні люди. Вони натхнені, небайдужі, розумні – це наш скарб.
Чи виникали думки кинути все і почати займатися чимось кардинально іншим?
- Звичайно. Я не просто думала, я змінювала свій напрям на 180°. Це сталося тоді, коли я вирішила працювати у Києві помічником народного депутата. Ти знаєш, я про це не жалкую. Змін боятися ні в якому разі не можна!
Щастя – на твою думку, що це?
- Це життя. Це можливість кожного дня прокидатися і реалізовувати себе і досягати своєї мети. Взагалі, я вважаю, що зневіра – це гріх!
Твоя найбільша слабкість?
- Я дуже вагаюсь, коли роблю вибір.
Чи думала ти про те, щоб поїхати з міста остаточно?
- Ні, не хочу! Мені комфортно у Запоріжжі. Воно мені рідне. Мене забагато з ним пов’язує.
Про що найбільше шкодуєш?
- У деяких складних ситуаціях, які зі мною траплялися, бувало, мені не вистачало аргументів, щоб довести свою точку зору. Це для мене важливо.
Твій найбільший страх?
- Не досягти своєї мети і підвести людей, які в мене повірили.
Найяскравіший спогад з дитинства?
- Мабуть, коли я вперше взяла в руки музичний інструмент – скрипку. Це було дуже емоційно.
Я не знала, що ти граєш. Ти займалася музикою професійно?
- Так, я закінчила музичну школу. Тож ці спогади з дитинства є особливими і теплими. Та через проблеми з рукою я не змогла вийти на професійний рівень. Не можу грати довго.
Твоя сім'я – яка вона?
Я дуже люблю свою сім'ю. Та, вважаю, що родина – це не тільки кров, а й люди, які йдуть поруч з тобою, які розділяють складнощі. Я дуже вдячна, що по життю мене оточують люди, які не є ріднею, та я можу назвати їх своєю сім'єю. Це мої друзі і близькі, які з самого дитинства поруч зі мною.
Часто бачишся з рідними?
- З батьками я бачуся кожної неділі після служби.
Якби ти зараз могла поїхати куди завгодно, яке місце ти б обрала і чому?
Це було б Запоріжжя. Мені подобається місто, в якому я є. Це мій вибір.
Що тебе мотивує?
- Жага зробити щось краще.
Часто потрапляєш в незручні ситуації?
- Все моє життя – це суцільний незручний випадок (посміхається –ред.).
Я така людина, яка вміє знайти чи створити складнощі і курйози. Починаючи з того, що я можу розбити чи поламати щось, що тільки потрапило до моїх рук, закінчуючи невлучними жартами чи фразами.
Що дратує в людях?
- Дурість і злість.
А що надихає?
Люди і їхні проекти. Люблю творчих та креативних особистостей.
Чи є щось таке, щоб ти хотіла спробувати у житті?
- Коли я задаюся метою, то намагаюся невідкладно її досягати. Наразі, якщо говорити про якісь дівчачі речі – хочу зробити собі каре.
Улюблений письменник?
- Це Володимир Набоков. Поважаю літературу за те, що вона відбиває суспільні тенденції та проблематику.
Музика?
- Лаунж і джаз. Під настрій.
Які якості найбільше цінуєш у людях?
- Розум і доброзичливість.
За що можна любити Запоріжжя?
За людей, які тут живуть. Це енергія, котра надихає.
Найулюбленіше місце в Запоріжжі?
- Дуже люблю старий Олександрівськ, я тут живу. У вихідні люблю взяти кави і гуляти повз тих вулиць, розмірковуючи про роботу і життя.
Твої пріоритети на найближчий час?
- Я прагну підсилити команду, до якої я потрапила (мова йде про Інститут розвитку –ред.). Хочу спрямувати всю свою енергію на реалізацію поставлених завдань.
Ти щаслива людина?
- Безмежно.
Спілкувалася Вікторія Кушнір
Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у Телеграмі, Фейсбуці та на Ютуб-каналі.
Коментарі