Легенди порогів великої та могутньої річки Дніпро

Легенди порогів великої та могутньої річки Дніпро

Одним із визначних місць у Запоріжжі є великий та могутній широкий Дніпро, який розділяє місто на дві історичні частини. Велику увагу істориків та археологів привертають легенди навколо дніпровських порогів, з якими сьогодні й познайомимось.

Кодацький, Сурський, Лохан, Дзвонецький, Ненаситець, Вільний… розташувались в річищі річки Дніпро. Історики кажуть: ці кам’янисті скелі та загати на Дніпрі відігравали роль в історії людства упродовж тисячоліть – відомий шлях «з варяг у греки», козацькі походи на «чайках», торгівля, війни на цих теренах не обходились без кам’яних велетнів, природних перепон, які потрібно було долати.

Однак із будівництвом Дніпрогесу пороги були затоплені, таким чином України втратила унікальне історично-природне явище.

Що про них відомо?

Кодацький поріг — перший із дніпровських порогів, знаходився на відстані 17 верст нижче міста Дніпра, до 1926 — Катеринослав, між сіл Старі Кодак та Чаплі.

У літературі Кодацький поріг згадується в повісті Адріана Кащенка «Над Кодацьким порогом». А мати Лесі Українки - Олена Пчілка приводила до нього своїх дітей, про що писала:  

«Мені доводилось, колись раніш, як я була в Катеринославі з дітьми, бачити перший поріг Дніпровський, Кодак, що лежить верст за вісім чи десять від Катеринослава. Година була теж неспокійна, але зовсім інша і надзвичайно гарна. То було літом, гарного сонячного дня. Ми приїхали з Катеринослава до Кам’янки, а звідти до Кодака кіньми. Але ж якраз коли підійшли ближче, стояли й дивились на місце давньої козацької твердині та на Кодацький поріг, що крутив і шумував хвилі впоперек усієї річки, встала грізна година: гриміла громота, замиготіли блискавки, заходили клубки синіх та сивих хмар. Вся картина була така велична й гарна, що здавалась якоюсь дивною декорацією, утвореною рукою невидимого чарівника! Більше я не бачила порогів; але та Кодацька картина загодила мене повік»

Сурський поріг — другий із Дніпрових порогів, довжиною біля правого берега близько 96 метрів. Вода протікала в цьому порозі швидше, ніж звичайно, з завихренням, закрутами, бо дно було усіяне камінням, яке на поверхню води не виходило.

Лоханський поріг — третій з Дніпровських порогів, розташовувався біля села Волоське. Посередині річища були розташовані три невеликі острови, які утворювали в ньому два проходи: один — між правим берегом і островом Кулики, а другий, дуже вузький, — між лівим берегом і островом Скелястий. Вважалось, що Лоханський поріг був один зі згубних порогів. За часів Київської Русі через те, що поріг утворював острови, між якими були проходи, його називали Острівним порогом.

Костянтин VII Багрянородний писав про Лоханський поріг: «Коли руси пройдуть перший поріг, то, взявши останніх людей з берега, пливуть і доходять до другого порога, який по-роськи зоветься Улворси, по-слов'янськи Островуніпрах, що визначає острів-поріг. І цей поріг схожий на перший; через це руси знов висаджують людей, човни проводять, як і раніш».

Дзвонеецький поріг, Дзвін-поріг, Звонецький поріг — четвертий із дніпровських порогів, знаходився в 5,5 км від попереднього, Лоханського.

За легендою, коли Катерина II подорожувала по Україні й заснувала Катеринослав, сплавляючись по порогах вона впустила в воду кольє з бубонцями. З того часу поріг «дзвенів» цими бубонцями і його прозвали Звонецькій.

Поріг Ненаситець — дніпровський поріг, що був посередині порожнистої частини Дніпра. Козаки його називали Дідом. Це був найбільший й найстрашніший з усіх порогів. Шум Діда було чути за 10 кілометрів, а в тиху погоду — 15-20 кілометрів.

Як писав Яворницький, поріг був настільки небезпечним, що перед його проходженням лоцмани за старим звичаєм прощалися один з одним. Особливо боялися Пекла — виру біля правого берега річки: «Пекло — то бездонна прірва. Попав до Пекла — буде тобі та холодно, і тепло». Перед проходженням цього Пекла робітники на плотах скупчувалися, тримаючись один за одного. Голова (перед) плоту падала в Пекло й поринала, а люди, стоячи, купалися трохи не по шию. Ще одне погане місце — так звана «Сцикуха» — глибока яма з каменем перед нею: «Як ти її не стережись, а вона тебе таки обсикне».

Легенди свідчать, що Ненаситець забирав життя кожного десятого, який сходив по річці. У районі цього порога аквалангісти досі шукають в замуленому дні скарби судів, які зазнали краху на ньому. Одна з легенд розповідає, що тут затонуло судно отамана Івана Підкови, яке перевозило золотого коня. Цього коня вони захопили в Стамбулі і переправляли через пороги. Так і залишився цей кінь на дні серед порогів.

Вовнизький поріг  — шостий з дніпровських порогів, знаходився на відстані 13,5 верст від попереднього. Поріг мав чотири лави — Близнюки, Плоська, Гроза та Помийниця.

Дмитро Яворницький писав: «Ось реве, шумить, гуде, струшує землю Дід-поріг; коли це зразу тиць, і обірвавсь та аж глухо застогнав. Тоді починає Внук-поріг: реве, шумить, гуде, коли ось і цей зразу тиць, і обірвавсь та аж глухо застогнав. І знов Дід-поріг, а після нього знов Внук-поріг».

Найнебезпечніша в ньому була велика скеля Гроза, на якій судна і плоти часто розбивалися.

Будильський поріг  — сьомий із дніпровських порогів, знаходився на відстані 3-х верст нижче Вовнизького. Лоцмани називали його Будило. Серед них про цей поріг була приказка: «Пройшов Діда та Внука — не спи, а то Будило розбудить».

Лишній поріг — восьмий із дніпрових порогів, знаходився на відстані 16 верст від Будильського. Назва порогу пояснюється його незначними розмірами й легкістю проходження. Лоцмани казали про нього: "Ні се, ні те, ні попові кадило, ні чортові сопілка. Поріг не поріг — забора не така». Іноді його проходили заплющивши очі, щоб показати свою досвідченість"

Вільний поріг або Гадючий, або поріг Вовчок — дев'ятий і останній з дніпровських порогів, знаходився на відстані 4,5 версти від Лишнього. Він був мілководий і сильно засмічений камінням.

Про цей поріг згадували так: «Недаремне місцеві селяни звуть Вільний поріг Гадючим: тут гадюк, найбільше чорних, і в каменях, і в балках, що підходять до порога, і в самій річці дуже багато. Особливо на лівому, дикому, безлюдному й скелястому березі Дніпра та у високому, густому очереті, що стоїть уздовж берега в воді. Вода тут така хороша, така чиста, прозора, і так вона манить до себе людину купатись, але в тій воді між очеретом так і висовуються з води чорні голівки різного гаддя».

Козацький батько Дмитро Яворницький записав деякі лоцманські повір'я, пов'язані з нечистою силою, яка живе у порогах:

 «Старі люди кажуть, що для лоцмана пороги самі по собі не страшні: добрий лоцман знає всі пороги, як свою власну кишеню; він знає і всі лави кожного порога, і всі скелі коло нього, і всі ходи поміж скелями. Лоцманові страшніше те, що сидить у воді кожного порога, тобто чорти: в кожному порозі сидить свій чорт і робить свою роботу. Так, у Кодацькому порозі чорти топлять людей; до Сурського порога сходяться всі чорти, щоб хезати в ньому, бо то неважний поріг, а хезають вони чорним, як смола, гноєм; у Лоханському порозі сидить найголовніший чорт — Вернивод; там чорти розбивають плоти; у Дзвонецькому порозі перевертають човни; в Ненаситецькому воду бушують, та лоцманам у дуби сцять; до них їздить Вернивод та платить їм за те, що вони воду бушують та такі капості роблять лоцманам; у Вовнизькому порозі чорти нічого не роблять, а тільки гострять вила, що в Пеклі; в порозі Вовчку живе головного чорта жінка з чортицями; вона там у воді Вовчого Горла теж і бучу збиває. От через що страшні пороги в Дніпрі всім лоцманам».

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі