Океан складається з крапель, тому важливі зусилля кожного - керівник Запорізької організації Всеукраїнської еколіги Ірина Пірогова (Інтерв’ю)

Вони вольові й наполегливі, сповнені ентузіазму та амбіцій. Вони змінюють себе та розвивають місто, виходять за рамки та впевнено йдуть до своєї мети. Спецпроект #SVOBODNYE - це серія інтерв'ю з людьми, на чий інтелектуальний та соціальний бекграунд хочеться рівнятися. В центрі даного епізоду Ірина Пирогова - засновниця «Екошколи», голова Запорізької обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги. 

Про дитинство й підтримку 

 

- Які книжки Ви би порадили прочитати кожній людині? 

- Обожнюю читати. Нині я вдосконалюю свої знання з рідної мови, відвідую курси. А ще в моїй книжковій колекції – виключно література української редакції. Тяга до мови в мене виникла із початком війни. Власне, саме в той період прийшло переосмислення, і я почала інакше ставитися до української. Боже, це – безмежний океан натхнення та насолоди. 

Руйнує стереотипи книжка канадської журналістки Наомі Кляйн «Змінюється все». Вона про те, як великі корпорації та ідеологія вільного ринку блокують і без того непевні спроби боротися з кліматичними змінами. Видання стало бестселером й увійшло до сотні найважливіших книжок 2014-го року за версією The New York Times. 

Вклоняюся перед творчістю Івана Нечуй-Левицького. Хоча він особистість доволі закрита, мене він захоплює. Найулюбленіший твір – «Старосвітські батюшки та матушки». Рекомендую його прочитати принаймні для того, щоб усвідомити, як жили українці у 20-х роках ХІХ століття. Пригадується, як в шкільні роки наша вчителька ставила сценки за мотивами творів письменника. Тож, коли збираємося з однокласниками, з особливим теплом пригадуємо ті часи. 

Не можу не згадати повість «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного. А от віднайти душевний спокій та рівновагу допомагає творчість Омара Хайяма. Його вірші глибокі та витончені. 

- Згадайте себе в дитячі роки: про що мріяли, які гуртки відвідували? 

- Моє дитинство пройшло у місті Пологи в Запорізькій області. В ті часи гуртки не відрізнялися широким розмаїттям. Та всі, що були в моїй школі, я відвідувала: і легка атлетика, і математика, театральні й танцювальні курси, хоча до цього я абсолютно ніякого хисту не мала (посміхається).

В юнацькі роки я була занурена в себе, найкращою втіхою були книги. Ви будете приголомшені, та в фаворитах були підручники з хімії. На той час моїми вірними друзями були слова й книжки. 

- Що спонукало Вас присвятити життя екології? 

- Екологія завжди була поруч. Ще в п'ятому класі я запевняла свою вчительку, що в майбутньому буду захищати природу. А нещодавно помітила, що стала надто сентиментальною у ставленні до рослин. Зокрема, обурює легковажність сусідів. Взяти та виставити у під'їзд квіти й забувати їх поливати – це нормальна практика. Але скажіть, навіщо чините так з рослиною, вона ж жива? Ось так «нагородив» мене Бог справами довкілля. Хто знає, чому?

 - Чи підтримує Вас родина?

- Моя сім’я – то найбільша підтримка й натхнення. У часи скрути, у хвилини відчаю чоловік надає віри в себе та нагадує, що я рухаюся в потрібному напрямку. Він дуже розумний, у минулому –  професійний еколог, тому з будь-якого питання я можу завжди звернутися до нього. «Наш страх – це лише страх і більш нічого», - саме так підбадьорює мене чоловік. Син, навпаки, ставиться до мого заняття з певною прохолодою. Він вважає, що це невдячна робота та й, загалом, в житті існують вагоміші справи. Проте я намагаюсь збалансувати час, який приділяю роботі та сім’ї. 

Про місто та екологічні компроміси

 

- Чи може в принципі індустріальне місто, в якому сконцентрована велика кількість заводів, бути чистим? 

- Воно може і буде чистим. Хоча, зазвичай, мене за таку позицію називають ідеалісткою та мрійницею. Особисто бачила такі міста, і протягом усього життя про них читаю. 

Єдиний, хто не впорався з екологічною кризою, - це Детройт (місто-привид, світова автомобільна столиця. Воно втратило за останні 50 років дві третини свого працездатного населення, а це близько 1,2 мільйона осіб. У 2013 році він став першим в історії США містом-банкрутом із зовнішнім боргом в 18,5 млрд -ред.). Всі інші постіндустріальні міста подолали кризу, серед них: Манчестер, Ліверпуль, Турин, Рурський регіон в Німеччині, Острава в Чехії. 

В усіх цих містах громада й влада функціонували в унісон. Щоправда, деяким знадобилося понад 20 років аби покращити стан повітря. Тому Запоріжжя може й буде чистим. 

- Які підприємства Запорізького регіону, за Вашими даними, завдають найбільшої шкоди навколишньому середовищу й здоров'ю мешканців? 

- Хочу зауважити, що безпечного рівня впливу не існує. У кожної людини є своя межа, свій «смертельний рівень». Важко говорити про конкретні підприємства, адже шкоду довкіллю завдає кожен з них. Світ у постійному пошуку компромісу між економікою, споживанням палива та екологічною безпекою. Деяким країнам це вдається, і Україні це теж під силу. 

На сайті Міністерства екології є Топ-100 підприємств-забруднювачів довкілля, а на сайті Запорізької облдержадміністрації можна ознайомитися зі Звітом про стан навколишнього середовища за будь-який рік. 

Особисто я розглядаю такі підприємства з точки зору кількісних та якісних забруднень. У першому випадку найбільшими забруднювачами є два підприємства – «Запоріжсталь» та Запорізька ТЕС. Саме вони здійснюють найбільшу кількість валових викидів, що становить 85% від усіх забруднень такого роду. Мова про стаціонарні джерела. Ще 5% віднесемо до пересувних джерел, таких як автомобілі. 15%, які залишились, здійснюють якісне забруднювання. «Укрграфіт», «Запорізький завод феросплавів», «Дніпроспецсталь», «Запоріжкокс» та інші: усі вони несуть меншу загрозу, ніж «Запоріжсталь», але шкода від їх роботи поширюється більш локально. Тобто, люди, які проживають біля таких підприємств, піддають себе більшому ризику. 

Про Всеукраїнську екологічну лігу 

 

- У 2016 році Ви очолили Всеукраїнську екологічну лігу у Запоріжжі, чи задоволені своїм вибором? 

- Екологічна ліга – поважна організація з давньою історією. Досить потужний потенціал сконцентрований в центральній Україні, на Заході, на Рівненщині й Донеччині, а в Запоріжжі – на жаль, ні. 

Посаду голови обласного осередку мені запропонували ще наприкінці 2015 року. Я довго вагалася, чи впораюся з такою роботою, чи достатньо в мене компетенції. Та, зрештою, погодилася, і жодного разу про це не пошкодувала. В свою чергу, Еколіга дала мені серйозну базу знань. Щоденно співпрацюю з великим осередком науковців, переймаю їх досвід, а це - неоціненний скарб. Зокрема, за останні три роки я отримала знань більше, ніж за все своє життя. 

- Як відбувається комунікація Еколіги між центром та регіонами? 

- По-перше, складається план роботи на рік. Сама програма охоплює різні напрямки. Далі детально опрацьовується план осередків, бо кожна область має свої особливості. Збираємося два рази на рік в Києві та звітуємо про виконану роботу. Стосовно діяльності організації в Запоріжжі, зважаючи на молодий вік товариства, масштабних акцій, на кшталт, висадити пів лісу, поки що не влаштовуємо. 

Коли запроваджуємо гарну екологічну ініціативу, у багатьох виникає питання: «А нащо воно треба?». Я запевняю громадян, що природа нам обов'язково за це віддячить – у вигляді чистого повітря. А це, на мою думку, гарна винагорода. 

- Яка головна мета Вашої організації? 

- Сформувати екологічну свідомість у людей, адже ми перебуваємо у певній єдності та взаємозалежності. Природа – не десь там, де зайчики та білочки, а прямо тут і зараз тебе оточує: це і ми з вами, і повітря, яким ми дихаємо, і зрубане дерево, і земля під ногами. 

Про натхнення і складнощі

 

-    Що є найбільш складним у вашій роботі? 

- Це нерозуміння з боку оточення. Всі знають, що наше місто має високий показник забрудненості та, на жаль, мало хто готовий цьому протистояти. Годі ховати голови! Я дуже люблю Запоріжжя – то мій дім, я хочу тут жити. Екологія – то моя внутрішня потреба створити сприятливе середовище для життя не лише близьких людей, а й мешканців усього міста. Це поклик, який йде зсередини, з душі. 

- Ви боретеся за добру справу та це забирає чимало сил. Звідки ви черпаєте енергію, що допомагає кожного дня відстоювати власну ініціативу? 

- Мене надихають люди, які мене оточують. Віра в мене, вдячність за мою роботу – це дві константи, які дають наснагу для втілення власних ідей. Я переконана, що світ переповнений доброзичливцями – завжди знайдеться людина, яка підтримає та допоможе. 

Про Запорізьку мерію та політичні амбіції

 

 - Як представники влади Запоріжжя ставляться до проблем екології?

 - На мою думку, їм не вистачає системного, загального бачення картини, бракує розуміння того, що екологія впливає на інші аспекти життя міста. Наприклад, ті самі викиди, потрапляючи на рослини і неприкритий ґрунт, утворюють пил, який осідає в легенях у мешканців міста. Це спричиняє численні захворювання дихальних шляхів. Уявіть собі, в Україні втрати ВВП від передчасної смертності людей із хворобами легень сягають 11 млрд гривень. 

Не вистачає, звісно, і повноважень. Але боротися за них ніхто й не рветься. Проблема не стільки велика, скільки накопичувалася роками. У нашому місті унікальне розташування заводів, і біда у тому, що підприємства не залучені до розв'язання екологічних питань. Кожен сам по собі: мешканці окремо, влада і заводи окремо. Питання навколишнього середовища треба вирішувати, і для цього треба залучати усі три сторони. 

- Чи не виникало у Вас політичних амбіцій? Адже статус чиновника чи депутата дав би більше повноважень і можливостей для розв'язання екологічних питань? 

- Ні, ніколи! Абсолютно не бачу себе у політиці. Мені комфортно на моєму місці. Моя робота приносить мені задоволення. І я не вважаю, що депутати мають ширші повноваження. Навпаки, на мою думку, пересічний громадянин не настільки обмежений у своїх діях і поглядах, як представник влади. 

- Які громадські, політичні організації чи просто ініціативні городяни Вас підтримують? 

- Ми спілкуємось з кожною фракцією (Запорізької міської ради – ред..) з приводу тих чи інших екологічних питань. Підтримку отримуємо від політичних сил демократичного блоку. Звертаюсь до них, лише якщо йдеться про проекти рішень, які важливо підтримати. 

Щодо громадських організацій, то мені допомагає Олеся Крамаренко, яка очолює «Дзиґу», Микола Ралик – фронтмен руху «Запоріжжя без амброзії», Оля Слодкова та її чоловік Роман Драган з ініціативою «Запоріжжя, сортуй сміття». З багатьма іншими громадськими організаціями ми перебуваємо у дружніх стосунках: їх представники постійно приходять, радять, пропонують допомогу. 

- Хто блокує ініціативи?

- Дурість. Звичайна людська дурість. Коли ми проводили Екофорум у Запоріжжі, нам вдалося зібрати різні громадські організації, які виступають з тими чи іншими екологічними ініціативами. Ця конференція наочно показала одну важливу річ: якщо влада хоче співпрацювати і допомагає громадським організаціям – виходить гарний результат. 

Фактично усі громадські ініціативи спрямовані на покращення якості життя. Чи дослухається влада до них? – це вже інше питання. На мій погляд, нерозуміння того, що громадськість – це помічник влади, блокує нашу роботу. 

Про забруднення навколишнього середовища в Україні та Запоріжжі 

 

- Нещодавно чеська компанія «Арніка» спільно з українською організацією «Екодія» дослідили рівень забруднення навколишнього середовища в Україні. Фахівці проаналізували 90 зразків ґрунту і донних опадів з 5 великих промислових міст України: Запоріжжя, Дніпра, Кривого Рогу, Харкова і Маріуполя. 11 грудня в Києві були оприлюднені результати. Розкажіть, що конкретно було виявлено в Запоріжжі? 

- Оскільки дослідження ще на стадії завершення, «Арніка» не надала повних протоколів вимірювання. Однак, це не перша подібна робота, проведена чеською компанією. Подібні виміри здійснювалися у Казахстані, Вірменії та Білорусі. Результати вимірів порівнювали із чеськими нормативами. В Україні відсутні стандарти якості піску на дитячих майданчиках. В українському законодавстві наразі просто відсутні затверджені граничнодопустимі норми і це становить серйозну проблему.

Якщо порівнювати з вітчизняними ГДК (гранично допустимі концентрації -ред.) вмісту важких металів у ґрунті - то усі дитячі майданчики у Запоріжжі містять перевищену кількість шкідливих речовин. Найгірші показники по місту біля майданчиків були виявлені на Кічкасі. Я раджу мешканцям цього району, по-перше, замінити пісок, по-друге, звернутися до влади із проханням провести власну експертизу на наявність важких металів у середовищі.

- У Запоріжжі нещодавно запустили екологічну петицію щодо посилення відповідальності підприємств-забруднювачів. Розкажіть, наскільки такий спосіб прояву громадської волі є ефективним? 

- Петиція – це інструмент демократії. Оскільки наше суспільство ще занадто молоде, воно тільки вчиться заявляти свої позиції у такий спосіб. Але влада повинна дослухатися до голосу виборців. Адже якщо існує петиція – значить, кілька тисяч людей так думають, а, отже, проблема є.

Особисто я жодної петиції не створила, але я підтримую багато вже створених. Наші люди – розумні й ініціативні. Коли я читаю їх петиції, то розумію, що в мене багато однодумців. Такий інструмент на сьогодні, може, й не гарантує 100% успіху, але він змушує владу реагувати. 

Про майбутнє й найулюбленіші місця в рідному місті

 

- Що треба Запоріжжю аби стати чистішим? 

- В перше чергу – усвідомити, що наше здоров’я залежить від стану довкілля. Люди дотримуються дивної думки: вони знають, що це їх вбиває, але вони згодні це «їсти». Люди погоджуються працювати на підприємствах, які шкодять їхньому здоров’ю та здоров’ю їхніх дітей. 

Зазвичай, мешканці турбуються лише про свою маленьку територію. Але потрібно виходити за межі свого помешкання. Якщо сьогодні ти прибереш не тільки у власній оселі, а й у під’їзді чи біля будинку, то завтра, ймовірно, тобі спаде на думку посадити дерево, а згодом – поцікавитись планом озеленення міста. 

Океан складається з крапель. Кожен з нас докладає маленьке зусилля, а вони, у свою чергу, складають одне велике середовище.

- Яким Ви бачите майбутнє нашого міста й України? 

- Запоріжжя має бути готовим реагувати на виклики клімату. Наша зона з часом перетвориться на більш пустельну: стане спекотніше, природні умови будуть менш сприятливими. Для нашого міста є лише один шлях: або ми подолаємо кризу та розвинемося як промислове місто, повністю придатне для життя, а не як металургійний комплекс, або місто приречене. 

Все живе намагається жити. Оскільки вибору в нас немає, то і Запоріжжя намагатиметься вижити, і люди будуть робити все для подолання кризи. 

Україна стрімко розвивається. Це видно по суспільству, по його активності. Отримуємо широку європейську підтримку. Нам є на кого рівнятися. Ми можемо уникнути багатьох помилок, і  Європа з радістю поділиться з нами набутим досвідом. В ЄС не зацікавлені в тому, щоб Україна перебувала у стані хаосу і забруднення, тому будуть активно нам допомагати. Наше завдання – цю допомогу приймати, вчитися, переймати позитивний досвід. 

- Ваша найулюбленіше місце у Запоріжжі? 

- Звісно ж, Хортиця. Люблю просто гуляти вулицями, люблю Набережну. Подобається та частина міста, де я живу, так званий "новий центр" в районі універмагу "Україна". Кічкас також прекрасний. Там дуже затишно, мило, якось по-домашньому. Я не можу виділити якесь конкретне місце. Я люблю своє місто загалом. Воно дуже гарне. Можливо, дещо провінційне, але воно таке привабливе у цій своїй провінційності, позбавлене набридливої столичної метушні.

Спілкувалася Вікторія Кушнір

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі.

 

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі