"Письменники - не генератори правди для щоденного юзання", - інтерв'ю з поетом і драматургом Олесем Барлігом

'Письменники - не генератори правди для щоденного юзання', - інтерв'ю з поетом і драматургом Олесем Барлігом

"Як заповів людству один відомий вусань: «Борітеся – поборете»".

Існує думка, що Запоріжжя — таке собі консервативне індустріальне місто пострадянського зразка. Що воно аж ніяке не яскраве, прісне і нудне. Мета даного спецпроекту переконати вас у зворотному. Щоразу ми будемо знайомити вас із запоріжцями, які своєю життєвою позицією розвіюють геть ці кліше.

Справжнє Запоріжжя - це зовсім не вулиці, проспекти, будівлі — а люди, які тут живуть. Ми доведемо, що ми непересічне, цікаве і неймовірно талановите місто. В центрі даного сюжету –  відвертий  Олесь Барліг.

Досьє: 34 роки. Має спеціалізацію журналіста-газетяра, проте 10 років попрацював телеведучим. Народився у Запоріжжі – місті химерної природи. Має грецьке коріння, хоча частіше, особливо коли засмагне влітку, незнайомці  сприймають за араба. Олесь мріє написати гостросоціальну актуальну українську драму, де одним з головних персонажів буде мопс. Очікує в «Тотемному Видавництві» вихід своєї електронної книги з теорії і практики магії.

Олесь Барліг - поет і драматург. Одна з останніх книжок, що вийшла – збірка квір-п’єс «Звірі подивляться замість тебе» із різними за своїми ідеями текстами. Це «Стрибай, Ліля, стрибай» до річниці одного з «Чорних квадратів» Малевича. Або «Демона викликаю, Тамаро» про світ, до якого після смерті потрапляють самогубці. Чи «Уроборос у Східному експресі» із документальними розповідями жертв гомофобії в Україні. Та багато інших. 

Крім того, Олесь професійно займається практичною магією, має досвід публічних виступів про квір-культуру та пише дисертацію про тілесність у сучасній медіакультурі. Нас зацікавила постать таємничого письменника, саме тому у сьогоднішньому епізоді - інтерв'ю з Олесем Барлігом.

- Які етапи становлення себе як письменника та поета ви можете виділити?

- Важливою відправною точкою став прихід на першому курсі універу до літературного клубу «99». Тут я перезавантажив свої уявлення про те, що таке сучасна поезія та проза й це дозволило мені певною мірою вийти з «провінційного гетто», познайомитися з ключовими іменами в нашому літ-процесі, дізнатися про актуальні фестивалі, конкурси, видавництва. Окремо зачепило те, що там не було «гуру». Тамтешня компанія миттєво знижувала будь-який градус пафосу і завжди знаходила привід для жарту. Цим клуб відрізнявся від багатьох інших літературних спільнот міста, які свідомо брали на себе місію виховувати авторів, вести роботу над їхніми помилками. До того ж на «99» я познайомився зі своєю майбутньою дружиною і знайшов справжніх друзів.

- Яким чином ви надихаєтесь на створення нової роботи? Можливо, маєте якісь маленькі фетиші?

- Надихнути на вірш може будь-що: прочитана книга, участь в аматорській виставі, трагічна смерть людини в новинах, порно-фільм, пісня Леді Гаги, побачене у вікні маршрутки, розмова з подругою, скандал в черзі до каси в супермаркеті, новий сорт морозива… Це окремий кайф, коли щось не прогнозоване, непередбачене вступає в якусь дивовижну реакцію із твоєю свідомістю і розшаровується на множинні контексти.

- Як письменник може вплинути на життя пересічної людини?

- Торік, під час перебування у Запоріжжі Сергія Жадана ми говорили із ним про те, що українське суспільство вимагає від письменників бути медійними лідерами громадської думки і регулярно формулювати публічну позицію з будь-якого актуального питання. Це засвідчує одночасно кілька речей: у нас криза моральних та інтелектуальних авторитетів, тому ми делегуємо їхню функцію тим, кого ідеалізуємо, або просто тим, хто нам симпатичний. І ми, як постколоніальне суспільство, досі перебуваємо в матриці, де «поет – більше ніж поет» (він будитель нації, провісник правди, носій істини і трансцендентного одкровення). Даруйте, але письменники не янголи, не піфії, не генератори правди для щоденного юзання. І варто письменнику сказати щось не те, що від нього очікують почути – заклеймлять і повісять на дошку ганьби у фейсбуці. І це при тому, що всі ми не застраховані від помилок, а часом навіть від відвертої дурні (що вже казати про висловлювання непопулярних суджень). Так, формування думок про важливі процеси – дуже енергозатратний процес, до якого більшість з нас не готова й ми завжди шукаємо в кого ці думки запозичити відповідно до своїх уявлень про «добро» і «зло». Але й пошуки носіїв адекватних суджень теж складний процес, який не всі хочуть робити. Тож як начебто свого часу сказав Кравчук: маємо шо маємо».

- Опишіть свого ідеального героя, про якого хочеться писати.

- Герой, в класичному розумінні, доволі романтичне поняття. Це людина, яка здійснює якийсь важливий, доленосний, жертовний вчинок. На якийсь час чимало авторів відмовилися від їхнього створення. Бо якщо література це дзеркало життя, то в реальності мало хто з нас готовий на такі вчинки – здебільшого ми пливемо за течією, підлаштовуємося під обставини, вагаємося у виборі. Тому доцільніше було б говорити про персонажів. Хоча зараз, під час війни, тема героїв актуалізувалася для нас – ми читаємо про них у фейсбуці, дивимося з ними інтерв’ю, із багатьма знайомі особисто. Проте я все ще не наважусь вводити саме героїв у свої твори. Однак, є й винятки. Наприклад, п’єса «Іван Сірко тікає до країни ельфів», де працівник характерницького підрозділу Міністерства збройних сил України рушає до потойбічної країни, у яку потрапляють після смерті герої, щоб вивідати у Івана Сірка секрет бойової магії у війні з росіянами. Для цього він сам мусить стати героєм.

- Що для вас - якісний текст? Якими критеріями він повинен володіти?

- Стилістична вправність (сюди ж – художнє розмаїття мови), психологічна достовірність персонажів (не лише у портретах і вчинках, але й в діалогах), бажано – оригінальна ідея та сюжет.

- Ви більше орієнтуєтесь на вподобання читача/слухача чи свої власні?

- У 2011-му році я написав п’єсу «Дерева спізнюються на автобус» про українську політичну та культурну кон’юнктуру навколо трагедії Голодомору. Я свідомо наситив текст максимальною кількістю дражливих елементів: головний герой гей, присутні пастельна сцена і захмарна кількість ненормативної лексики. Я писав цей твір для себе – таким, яким мені хотілося, щоб він був. З твердою упевненістю, що це ніде ніколи не опублікують.  Через рік він переміг в конкурсі сучасної драматургії і був виданий у збірці. Зараз за ним пишуть літературознавчі дисертації. Тому так – треба писати для себе. Якщо це цікава річ – вона обов’язково знайде попит.

- Чи траплялися на вашому шляху літературні кризи? Як із ними боротися?

- Буває, що кілька місяців не має натхнення написати щось. Це навіть може почати лякати. Мовляв: «Невже все? Література для мене скінчилася?». Але потім це проходить. Загалом підживлюю себе кавою та шоколадом – в моєму випадку вони працюють відмінно.

- Хто з сучасних письменників та поетів може завойувати вашу прихильність?

- З українських – Оксана Забужко. Це справжня велетка духу, лимарка. Цікава мені і як письменниця, і як особистість. Із зарубіжних це, наприклад, Майкл Каннінгем.

- Чи пам'ятаєте ви свою першу прочитану книгу?

- Першу не згадаю, однак вже років з семи завдяки батьку став шанувальником фентезі-літератури. Конан-варвав, Кулл-завойовник, Соломон Кейн, Бран Мак Морн – історії про цих героїв від Роберта Ірвіна Говарда перечитувалися мною багато разів по колу. Американська культура створила ці класичні образи на початку 20-го століття. Вони стали основою для розвитку жанру у всьому світі. На жаль, українська література лише в останні десятиліття намагається наверстати ці прогалини для себе. Але й на цьому шляху чимало спотикань. Скажімо, нещодавно конкурс українського фентезі «Брама» оголосив, що скасовує цей проект. Поки що ж із заздрістю дивимося на досвід наших сусідів поляків – спрагло чекаю у грудні на новинку від «Нетфлікс» за творами Анджея Сапковського.

- Як ви ставитесь до критики?

- Дратує упереджена чи неглибока критика. Загалом намагаюся дослухатися до будь-якої.

- Над чим зараз працюєте (книга, збірка, проект тощо)?

- Здебільшого пишу коротку прозу. Багато різних ідей, які легше вмістити у стислу форму. Зараз ще кілька людей просять адаптувати наш із дружиною практикум з осінньої магії під поради для книги – міркуємо над цим.

- Що надихнуло вас на заняття практичною магією?

- Мені здається, що багато хто з нас мріють з дитинства стати магами та магинями. Не пам’ятаю, чи мріяв я, але точно все життя був не проти такої професії. Коли два роки тому почалися якісь інсайти, а не сприймав їх серйозно. Після того, як невдовзі відбулися більш хвилюючі досвіди, наприклад, контакти із різними сутностями, тоді зрозумів, що це все має за собою серйозніше підґрунтя, ніж мені здавалося. Тож, тут не було натхнення, коли вирішуєш «А займуся я магією». Це приходило до мене іншими стежками.

- Чи користується така діяльність попитом у Запоріжжі?

- Наразі в нашому жовтневому практикумі беруть участь люди із щонайменше десяти областей України, також є учасниці з Ізраїлю, Франції, Мальти і Чехії. Запоріжанок зараз, здається, троє. Тому мені складно відповісти на це запитання, бо я від самого початку не ставив за мету звертатися до клієнтів та клієнток саме в цьому місті.

- Чи реально подолати проблеми сексуальних меншин в Україні?

- «Сексуальні меншини»  – дещо застаріле і дискримінуюче поняття. Цей евфемізм виник в пізньорадянські часи і створює стигматизуючий контекст. Наприклад, в курсі «Як писати про ЛГБТ» розробленому для журналістів «Інсайтом» говориться, що кожен із нас є представником меншості. Це може бути меншість блакитнооких чи рудоволосих. Меншість людей, які пишуть лівою рукою, тобто є шульгами. Меншість із короткозорістю, якій доводиться носити окуляри. Тому якщо подивитися логічно на поняття «сексуальні меншини», то воно є кумедним і абстрактним за своєю природою. Може до них належить меншість людей, які полюбляють лише одну конкретну позу в сексі?

Що ж до проблем – то їх безліч. І головне тут, звісно, дотримання вже існуючих прав і надання нових. Але права не дарують, їх відстоюють. Як заповів людству один відомий вусань: «Борітеся – поборете»

- Як не боятися бути особливим?

- Я не знаю хто такі «особливі люди». Ті, хто народилися з двома серцями? Або ті, у кого гетерохронія? Свого часу я познайомився із літньою запоріжанкою, яка має середню за розмірами пенсію та при цьому регулярно мандрує світом. Іноді щомісяця до якоїсь країни. Здається, це на сто відсотків особлива людина. Бо для мене часто проблемно із Запоріжжя кудись по Україні виїхати.

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі