"Я ніколи не намалюю Мону Лізу, тому що я не Леонардо да Вінчі", - інтерв'ю з тату-майстринею та художницею Олесею Сапроновою

'Я ніколи не намалюю Мону Лізу, тому що я не Леонардо да Вінчі', - інтерв'ю з тату-майстринею та художницею Олесею Сапроновою

"Я відчувала себе живою, лежачи на холодній траві, підспівуючи хору та вдивляючись у Чумацький шлях".

Існує думка, що Запоріжжя — таке собі консервативне індустріальне місто пострадянського зразка. Що воно аж ніяке не яскраве, прісне і нудне. Мета даного спецпроекту переконати вас у зворотному. Щоразу ми будемо знайомити вас із запоріжцями, які своєю життєвою позицією розвіюють геть ці кліше.

Справжнє Запоріжжя - це зовсім не вулиці, проспекти, будівлі — а люди, які тут живуть. Ми доведемо, що ми непересічне, цікаве і неймовірно талановите місто. Сьогодні говоримо про художницю і тату-майстриню – Олесю Сапронову.

Досьє: 19 років. Олеся закінчила школу, після чого вирішила не отримувати вищу освіту. Вже на момент випуску зі школи дівчина проживала окремо від батьків та працювала тату-майстринею. У школі Олеся серйозно займалася  волейболом, танцями (хіп-хоп, джаз фанк, техно, денсхол), ушу та боксом. Майже всі ці хобі відпустили художницю, але не малювання. Олеся навчилася виходити за соціальні рамки та малювати все, що їй заманеться. Саме такий підхід, як вона вважає, і є справжнім мистецтвом.

Засвоїти навички татуювання дівчині допомогла практика. Вже у 14 років Олеся попередила батьків, що буде «забивати» себе та інших людей. До такого рішення дівчина прийшла після відпочинку у дитячому таборі, де розмальовувала дітей та вожатих гелевою ручкою за смаколики. У 16 років Олеся купила першу голку і фарбу, почавши робити татуювання у стилі handpoke на своїх друзях. Через півроку дівчині допомогли придбати першу тату-машинку. Майстриня змінила декілька студій, поки не відкрила власну. Протягом двох днів дівчина  знайшла приміщення, придбала необхідні матеріали та створила «Sapronova tattoo studio».  Студія Олесі – це особлива атмосфера з квітами, свічками, пахощами та чаєм.

Крім того, дівчина фанатіє від подорожей та походів до гірських схилів.

Ми зацікавилися особистістю Олесі та познайомитися з нею ближче.

- Як ти надихаєшся на роботу?

- Цілеспрямовано надихатися мені не потрібно, я просто входжу у стан «хочу малювати» або ні. А ходити і роздивлятися навколишній світ я завжди люблю. При цьому, надихнути мене може навіть шматок асфальту з певного ракурсу.

- Опиши свій звичайний день.

- Звичайно я прокидаюся близько 10-12 години, готую собі сніданок і трав’яний чай із м’ятою, корицею та лимоном. Збираюсь на роботу, вмикаючи на фоні якийсь серіал. Можу підхопитися та почати гратися з кішкою, а потім сісти біля дзеркала та продовжити спокійно домальовувати стрілку. Приходжу на роботу, запалюю пахощі, вмикаю музику та берусь за справу. Після цього можу поїхати кататися на самокаті, або піти гуляти з друзями. Або в мене може бути домашній настрій, тому їду готувати вечерю собі та кішці, дивитися фільми та малювати. Можу піти на Хортицю дивитись зірки, або залишитися на студії робити собі татуювання. Не можу планувати щось, окрім роботи, оскільки все відбувається само собою, виходячи із моїх бажань.

-Розкажи про свою наулюбленішу подорож.

- У цьому році я їздила з палаткою на Закарпаття, до водоспаду Шипот. Сонячну поляну, розташовану недалеко від водоспаду, мені показав друг. Коли я вперше обернулася назад, мені стало легше дихати від побаченого. Але перший день подорожі пройшов доволі дивно, оскільки всередині мене виявилось багато страхів. Першу ніч у палатці я мучилася від холоду та сторонніх звуків. Кожен шерех змушував мене підхоплюватися та прислухатися. Я навіть почала в інтернеті шукати квитки додому. Заспокоївшись, зранку я вирушила до струмка, який стікає у Шипот. Температура води не перевищувала 6 градусів, та вона добре допомогла змити цей стан та настрій, хвилюючий мене протягом ночі. Сніданки у цій місцевості з гірськими квітами, кущами малини та чорниці, на спальнику, із залізною мискою в руках – це справжнє диво. Пізніше я вирішила піти у містечко, аби придбати овечий плед, теплих шкарпеток та їжі. Повернувшись, я почала майструвати свою зупинку. Взявши до рук палку та мотузку, відчула себе майже сверхлюдиною. Змайструвала яму для багаття та натягнула над своїм тимчасовим помешканням клейонку. Вже після цих робіт я не мала ніяких страхів і почала почуватися як дома. Дуже сподобалось занурення до природного басейну. Здавалось, що та вода мене повністю очистила. Ввечері я потрапила до йога-кемпінгу з Білорусі, де люди грали на різноманітних музичних інструментах навколо багаття. Під час цієї подорожі я відчувала себе живою, лежачи на холодній траві, підспівуючи хору та вдивляючись у Чумацький шлях.

- Чи перебуваєш ти в гармонії з собою?

- Іноді перебуваю в гармонії з собою, а іноді – ні. На жаль, мій стан доволі нестійкий, вивести з ладу можуть події, які відбуваються навколо, люди, а іноді я сама. Але я працюю над цим. Наразі гармонію відчуваю на природі, вдома або на студії. Тобто там, де кількість оточуючих буде мінімальною.

- Природа для тебе – це сакральна місцина?

- Ліс – мій храм. Я та людина, яка буде обіймати дерева, перекрикуватися з чайками, годинами роздивлятися мох та інші рослини на схилах Хортиці, сидячи на сапі з веслом, падати та зариватися обличчям у траву, розмальовувати обличчя попелом, готувати їжу на багатті, багато слухати та дивитися, розплакатися від навколишньої краси. І, частіше за все, я роблю це сама. Мабуть, тому, що це прирівнюється до прогулянки з друзями, а природа – мій друг. Я хочу бути тут і бути собою.

- Які навички ти б хотіла засвоїти?

- Мені хочеться спробувати різьбу по дереву та виготовлення скульптури. Також хочу полетіти до Шрі-Ланки, аби стати на справжню дошку для серфінгу, довчити англійську та вдосконалюватися у всьому.

- Яку книгу ти прочитала останньою? Які твої враження?

- Останнім я прочитала збірник поезії Бродського. Кожен вірш – окремі враження. Я ходила по студії з книгою в руках і з інтонацією читала вголос кожну поезію, жестикулюючи при цьому. Я ніби переміщалася у вірші, і знаходилася  не тут, а поряд із автором, десь на узліссі, сидячи на проваленій березі та слухаючи його життєві історії.

- Продовжи речення: «Я ніколи не намалюю…».

- Я ніколи не намалюю Мону Лізу, тому що я не Леонардо да Вінчі. Я ніколи не намалюю чуже, не спробую щось копіювати. Я маю своє, яке хочеться дарувати світові.

- Яку тварину вважаєш своїм тотемом?

- Своїм тотемом я вважаю кішку. Її звати Рись, і вона може бути ласкавою, ніжною, розумною, турботливою, а може врізатися у шафи на поворотах і зносити всі предмети, які знаходяться на її шляху. Сожна назвати цей стан "із крайності в крайність", але в мене це в більш серйозних проявах. Та, відповідаючи на питання щодо відчуття гармонії, я, мабуть, казала те ж саме, але іншими словами.

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі