"Зима, що нас змінила": Як запоріжани приєдналися до національної боротьби

'Зима, що нас змінила': Як запоріжани приєдналися до національної боротьби

Сьогодні, 21 листопада, рівно шість років тому небайдужі українці вийшли на вулиці і висловили свою позицію щодо євроінтеграції. Після рішення уряду про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди асоціації України з ЄС народ вийшов на майдани у всіх містах держави. З того часу цей день в Україні відзначають як День Гідності та Свободи, адже саме шість років тому розпочалася революція, яка переродила українську націю.

Загалом у подіях Євромайдану – акціях протесту проти влади у листопаді-2013–лютому 2014 р. – взяло  участь 20% населення. Кожна річниця революції стає приводом для дискусій про те, чи досягли протестувальники своєї мети. Та краще за все можуть дискутувати ті, хто відчув атмосферу майдану на собі. Тож далі у сюжеті – думки учасників революції, яка змінила не одну сотню українців.

Своїм баченням Євромайдану поділилася старша викладачка кафедри української мови філологічного факультету ЗНУ Оксана Меркулова. Вона впевнена, що майдан був потрібен. Оскільки суспільство досягло тієї критичної точки, нижче якої міг бути лише розвал державних інституцій та узурпація влади кримінальним угрупованням. На жаль, Україна й досі перебуває на етапі становлення як держава, і віхи державного становлення в нас змінюються під акомпанемент революцій та майданів. Як говорила Оксана Забужко, "солом'яний вогонь" наших майданів іще не викристалізував цілісне громадянське суспільство, але з кожним спалахом такого вогню українці стають сильнішими.

«Після Євромайдану зовні моє життя не змінилося. Але з'явилася, по-перше, повага до Запоріжжя, якої не було раніше. Я зрозуміла, що в нашому місті є та найменша критична маса людей, для яких свобода й гідність - не порожній звук, для яких Запоріжжя - це Україна, а не пострадянське місто з липким нальотом російськості. І саме ці люди у 2014 не дали кремлівським силам зробити із Запоріжжя варіант Донецька чи Луганська. По-друге, саме Євромайдан подарував мені знайомство з чималою кількістю неймовірних людей і по-новому відкрив для мене декого з давніх знайомих. Сьогодні ж головне для міста - не скотитися у прірву сепаратизму, яка знову стала ближчою й відчутнішою», - повідомляє Оксана Меркулова.

Один із героїв сюжету вирішив лаконічно, але влучно прокоментувати свою участь у Євромайдані.

«Євромайдан був необхідним для країни, як крик дитини після пологів. Революція змінила мою свідомість цілком і повністю. Тут вже питання більш інтимного характеру. Після майдану я покинув роботу в державній структурі і абсолютно змінив своє життя», - зазначає Володимир Ніколаєнко.

Оцінити важливість революції та дати як соціальну, так і історичну оцінку цьому явищу погодився дати офіцер відділення морально-психологічного забезпечення 55 окремої артилерійської бригади "Запорізька Січ" капітан Роман Бессараб. Революція й війна зробили зі шкільного вчителя капітана ЗСУ, та всередині, в душі, його революція почалась задовго до 2013-го і навряд закінчиться найближчим часом.

Події Помаранчевої революції 2004-2005 вплинули на зростання інтересу Романа до історії та української політки. Успіхи українізації, зовнішньої політики, коригування подачі української історії викликали великий ентузіазм, натомість, розпад революційної більшості, криза й врешті перемога контрреволюції в 2010 сприймалися вже як дуже особисте. З першого дня влада Віктора Януковича була для військового чужою. Як у, на той момент, студента Запорізького національного університету та, у той же час, шкільного вчителя, у Романа викликала відразу постать міністра освіти Табачника, русифікація, потурання комуністам, загравання з московитами, спроба применшити та викривити роль Бандери та Шухевича в українській історії й таке інше. Останньою краплею послугувала відмова від євроасоціації. Не так навіть сама відмова, як розуміння, що це кінець сподіванням на розвиток країни в цивілізованному напрямку.

В один момент для вчителя історії все втратило сенс: освіта, наживання якоїсь власності чи пошук місця в житті. Він не бачив себе у новому проросійському світі. У його душі  склалась повноцінна революційна обстановка - з'явилась готовність пожертвувати особистим заради загального. Зараз військовий  усвідомлює, наскільки важко окреслити цей порив словами, але сподівається на розуміння.

«Точно можу сказати, що у мене ніколи не було якоїсь меркантильної мотивації: я був вчителем, тобто бюджетником тоді, я військовий, тобто знову бюджетник, зараз. Я завжди знав і знаю, що при кожній владі, моя оплата праці, як бюджетника, буде приблизно однакова. Для мене йти на Майдан чи не йти- це не про гроші, це про країну, про мову, про цивілізаційний курс, нарешті, про ГІДНІСТЬ», - зазначає Роман.

Військовий наголошує на необхідності революції. Не сталась би вона, і українці перестали би бути в короткостроковій перспективі політичною нацією. За словами Романа, роками школи, телевізори, "голоси поколінь", медійники та політики вчили нас позаблоковості, вчили бути відстороненими від великої політики, казали про "кінець історії", мир, неможливість війни. Вчили бути "гречкосіями, не воїнами". Що можна "Встати, кайдани порвати" нас навчив Майдан, він дав повірити українцям у себе, а світу в Україну. А як високо ми піднесли своє ім'я у світі! Сьогодні українській прапор - символ боротьби з тиранією й несправедливістю - він з'являється у борців за свободу від Сирії до Венесуели, від Вірменії до Гонконгу. Тільки вчора побачив у своїй "стрічці" світлину шолома з намальованими українськими гаслами, який належить повсталому студенту, який зараз протистоїть "червоній" навалі в рідному Гонконзі.

На думку активіста, історія не терпить ніяких «а якщо б». Революція гідності врятувала нас від безславного фіналу – забуття своєї ідентичності. Сьогодні кожен, хто справді українець, відчуває як оживає історія - "Чорні запорожці", "Холодний яр", "Запорізька Січ", "гайдамаки", "петлюрівці" та "мазепинці"- це тепер не тільки казка й вистави в театрах - не тільки дискусії в аудиторіях істфаків, тепер це сьогодення - у назвах військових частин, у давніх рахунках до ворога, у спільній справі, в армійських нашивках, гаслах.

«Більшу частину мого життя Україна спала важким сном, ледь відчувався ток крові по венах, сьогодні ж кожен відчуває як потужно, як живо б'ється серце України. Революція підштовхнула нас счистити іржу з дідових шабель, струсити пил з літописів та сувоїв. Революція дала нам Україну. Фінал, на мою думку, іншим бути вже не міг. Влада могла пролити більше або менше крові, здатися раніше чи пізніше, та народ, який прокинувся, було вже не стримати. Ейфорію Майдану я, як інші, відчути не встиг. Кілька сонячних днів – і почалась війна. Ми далеко пройшли, та попереду заступають сонце нові зрадники й нові вороги. До перемоги шлях ще довгий та тернистий, але ми не з тих, хто втомлюється від боротьби», - каже колишній вчитель історії», - згадує Роман Бессараб

Тож чим був український Майдан грудня 2013 – лютого 2014? Визначити його природу непросто. Не можна дати однозначне визначення цього складного шляху. Але відомо одне – це період, у який кожен українець обрав свій шлях – коритися обставинам чи творити своє майбутнє самостійно. Україна надала перевагу останньому варіанту.

Фото: Інтернет, Андрій Потапов

Будьте в курсі подій, читайте новини «Факти Запоріжжя» у ТелеграміФейсбуці та на Ютуб-каналі

Коментарі